"Восьмий день тижня", 2002 р., Сімферополь, видавництво "Доля" - 44 c.
***
Роздуми про кількість зерна, про сон
Післяобідній, глибокий, міцний, в якому -
День згасає в золоті лип за ясним вікном;
Рука поставить крапку, забувши кому,
В листі, що закінчується несподівано на
"З повагою", " З пошаною" чи " Бувай здоровий",
Од роздумів про кількість у душі зерна
Пластилінова лялька підіймає угору брови.
Звезені на нове помешкання, квартиру, житло
Речі - пахнуть - до болю - житлом учорашнім.
Механізм не виконує своєї призначеності, лише мотор
Деренчить, як йолоп, рятуючи од блюзнірства й фальші.
У перших числах закінчується місяць, тиждень, доба,
Рот розтягується в усмішці, наче гума,
Поступово стає рівнина замість гори - горба,
Повертають у життя електричним струмом.
Я стискаю скроні, а горщики
П'ють дощ із біленої пухирчастої стелі.
Тупо рухаються по колу вагончики
Дитячої веселої каруселі.
Я вслуховуюся у краплі - телефонний дзвінок завмер,
Обриваючи звук, як чинник життя, процесу...
Із циліндра вийнятий кролик дрижить, як сапер
Перед вибухом переповненого людьми експреса.
2002 р. (м. Саки, Крим)
НА ХУТОРІ
Холодна сніжинка тане на теплих губах,
На терасі - крісла, виплетені з лози.
Плаче десь високо-високо на горбах
Бубонець на шиї кози.
Падає сніг. Обгортає солодкий сон
Стежку у гори, праліс, старі дуби.
Пахне зимовим простором і вівсом:
Зерно на снігу скльовують голуби.
Зір у вухо вбирають дихання гір,
Польської мови прості, доступні ази,
Незбираний хворост, даль, перестук сокир, -
Це поєднання голосу і сльози, -
Сфотографоване затишне чаювання, де є всі ми.
Гори чарують досвітками зими.
2002 р. (м. Саки, Крим)
***
Катастрофічно змінюється доба,
А ти зостаєшся таким, як і був у дитинстві,
Міста вже не видко з-за пагорба,
Дні губляться, як діти в чужому місті.
З позначкою пораненості крило, рука,
Кавуна перестиглого половина,
Ковток процідженого молока,
Снігу, сунуча з гір, лавина.
Катастрофічно змінюється число
Місяця, назва дня тижня, простір,
Зернятко, що під марлею проросло,
Голуби, що розтанули в високості.
А січень у Вісбю такий, як і був колись,
В снігу, що змінює весен зелень,
І тепле літо, і серпень, який скінчивсь,
І сад заглухлий із запахом вересневим.
І ранні
заморозки, і лінощі сонця, й звук
Якнайпружніший об
землю – капіж жолудевий,
І в гущавині
ненароком сполоханий тетерук,
І свіжість
сонячної сухої днини, де сплять дерева.
Кімната, в якій подавали безліч разів
Нам чай із вершками чи ж бо бразильську каву.
Все змінюється, тільки рух сльози
Такий, наче щойно сфотографували.
2002 р. (м. Саки, Крим)
| 
